Я думаю, освіта – це не тільки про формули чи дати. Це про можливість зберегти себе, коли все навколо змінюється.

Читайте також: Наслідки згортання допомоги українцям в Польщі доходить до абсурдів

Цей рік, як і попередні, ми прожили разом із нашими учнями в школах від «Незламної України» – у Кракові, Вроцлаві, Варшаві. Наші учні покинули дім, звичну школу, друзів. І продовжив вчитися – не лише алгебри чи географії, а й вмінню триматися, адаптуватися, не зникнути у новій реальності.

Ми часто чуємо, що адаптація за кордоном – це про інтеграцію, або ще гірше – про асиміляцію. Але для дитини головне – не розчинитися, залишитися собою, зберегти свою первинну ідентичність. І школа, особливо така, що поєднує рідну та іноземну програми, може в цьому неймовірно допомогти.

Читайте також: Кінець важливої каденції – консул України залишає Гданськ

Цьогоріч четверо наших випускників склали Національний мультипредметний тест на максимальні 200 балів. Історії двох із них – Ілони та Роксолани – мені хочеться розповісти, бо вони не просто про оцінки. Вони про шлях.

Читайте також: Без телефонів у школі – нові правила в Польщі з 2026 року

Ілона Литвиненко закінчила нашу школу у Вроцлаві. Відповідно до своїх подальших навчальних планів, вона не мусила складати НМТ – але захотіла. Просто тому, що їй було цікаво дізнатися, «на що вона здатна». Дівчина склала англійську на 200 балів. Спокійно, без надмірного хвилювання чи амбіцій. Просто – тому що знала мову, мала основу і системно готувалася. І тому, що поруч були учителі, які підтримували, пояснювали, проходили з нею тести. Зараз Ілона готується до навчання у Вроцлавському університеті. Каже, хоче знайти «своє» – те, від чого очі горітимуть.

Інша історія – Роксолани Барни з Кракова. Вона завжди була дуже свідома у навчанні – ще з 9 класу готувалася до НМТ з математики. Розв’язувала тести не тільки вдома, а й… на перервах у школі. Каже, що намагалась зробити підготовку приємною – ходила в кав’ярні з ноутбуком, слухала відеоуроки просто на вулиці. Її 200 балів – це не лише про знання, а й про дисципліну, витримку, гнучкість.

Слухаючи цих дівчат, я щоразу думаю: вони такі різні. Але їх об’єднує спільне – школа стала для них не тільки джерелом знань, а й місцем, де вони змогли бути собою. Українське середовище у новій країні. Учителі, яким не байдуже. Друзі, які пережили схожі історії.

Школа – це більше, ніж класи та розклад. Це – команда людей, яка навчає, супроводжує, бачить потенціал у кожному учневі, створює умови для стабільного зростання навіть у нестабільних обставинах. Підготовка до тестів, додаткові заняття, психологічна підтримка, щире бажання допомогти – усе це стало частиною шкільного щодення. І саме завдяки цьому наші учні досягають не тільки високих балів, а й особистісної впевненості.

Нам часто ставлять запитання: «Навіщо створювати українські школи за кордоном? Хіба не краще інтегруватися у місцеву систему?». Ми відповідаємо: інтеграція можлива лише тоді, коли є внутрішній ґрунт. Коли дитина не втрачає себе. І саме школа може стати цією точкою опори.

Я не знаю, де опиняться наші випускники через рік чи п’ять – у Польщі, в Україні чи інших країнах світу. Але я знаю точно: вони матимуть силу, знання і досвід бути гнучкими. І при цьому залишатися незламними.

Будьте з нами — підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку