Президент України Володимир Зеленський виступив у Мюнхені на щорічній безпековій конференції. Його сенсаційні заяви буквально підірвали соцмережі як в Україні так й у світі. У своїй промові він підкреслив шо Будапешський меморандум нічого не вартий, а для України настав час повернути ядерний потенціал.

Читайте також: Польща готова допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку

Nashapolsha.pl пропонує дізнатися, що сказав Зеленський у Мюнхені, та як заставив сконцентрувати увагу світову спільноту на безпекову проблему як в Європі так й у світі.

Сироп від кашлю, коли потрібна вакцина від коронавірусу
Україна хоче миру. Європа хоче миру. Світ каже, що не хоче воювати, а Росія що не хоче нападати. Хтось із нас бреше. Це ще не аксіома, але не гіпотеза.

Читайте також: Кулеба прокоментував припинення консульських послуг для чоловіків за кордоном

Два дні тому я був на Донеччині, на лінії розмежування. Юридично — між Україною та тимчасово окупованими територіями. Фактично – розмежування між миром та війною. Де з одного боку — дитячий садок, а з іншого — снаряд, що потрапив до нього. З одного боку – школа, з іншого – снаряд, що прилітає на шкільне подвір’я.

Читайте також: Тисячі безкоштовних квитків для молоді аби подорожувати Європою. Хто та на яких умовах може їх отримати?

А поряд – 30 дітей. Тих, що йдуть… ні, не в НАТО, а на уроки, до школи. У когось фізика. Знаючи її елементарні закони, навіть діти розуміють, наскільки безглуздо звучать заяви про те, що ці обстріли проводяться з боку України.

У когось математика. Діти без калькулятора можуть порахувати різницю між кількістю обстрілів у ці три дні та згадками України у Munich Security Report.
А в когось історія. І коли у шкільному дворі з’являється вирва від бомби, у дітей виникає питання: невже світ забув свої помилки ХХ століття?

До чого призводять спроби умиротворення? Як питання «Навіщо вмирати за Данциг?» обернувся необхідністю вмирати за Дюнкерк та за десятки інших міст Європи та світу. Ціною у десятки мільйонів життів.

Це жахливі уроки історії. Я тільки хочу переконатися, що ми з вами читали ті самі книги. Отже, все одно розуміємо відповідь на головне питання: як так сталося, що у ХХІ столітті в Європі знову йде війна та гинуть люди? Чому вона триває довше за Другу світову? Як ми дійшли до найбільшої безпекової кризи з часів холодної війни? Для мене як президента країни, яка втратила частину території, тисячі людей і біля кордонів якої зараз стоїть 150 тисяч російських військових, техніка та важке озброєння, отож, для мене відповідь очевидна.

Архітектура світової безпеки тендітна, вона потребує оновлення. Правила, про які світ домовився десятки років тому, не діють. Не встигають за новими загрозами. Не дієві їх подолання. Це сироп від кашлю, коли потрібна вакцина від коронавірусу. Система безпеки повільна. Знову дає збій. З різних причин: егоїзм, самовпевненість, безвідповідальність держав на світовому рівні. Як наслідок — злочини одних та байдужість інших. Байдужість, що робить співучасником. Символічно, що я говорю про це саме тут. 15 років тому саме тут Росія заявила про намір залишити виклик глобальній безпеці. Чим відповів світ? Умиротворення. Результат? Щонайменше анексія Криму та агресія проти моєї держави.

ООН, яка захищає мир та світову безпеку, не може захистити себе. Коли порушується її Статут. Коли один із членів Ради безпеки ООН анексує територію однієї із засновниць ООН. А Кримська платформа — формат, метою якого є деокупація Криму мирним шляхом та захист прав кримчан, сама ООН ігнорує.

Три роки тому Ангела Меркель сказала: Хто підбере уламки світового порядку? Тільки ми всі разом». Аудиторія аплодувала стоячи. На жаль, колективні овації не переросли у колективні дії. І зараз, коли світ говорить про загрозу великої війни, постає питання: а чи залишилося що підбирати? Архітектура безпеки в Європі та світі майже зруйнована. Пізно думати про ремонт, настав час будувати нову систему. Людство робило це двічі, сплативши зависоку ціну — дві світові війни. Ми маємо шанс зламати цю тенденцію, поки вона не стала закономірністю. І розпочати будівництво нової системи до появи мільйонів жертв. Маючи давні уроки Першої та Другої світової війни, а не власний досвід можливої, не дай Боже, третьої.

говорив про це. І на трибуні ООН. Що у ХХІ столітті більше немає чужої війни. Що анексія Криму та війна на Донбасі – це удар по всьому світу. І це не війна в Україні, а війна у Європі. Говорив на самітах та форумах. У 2019, 2020, 2021 роках. Невже світ зможе почути мене 2022 року?

Це не гіпотеза, але ще аксіома. Чому? Потрібні докази. Вагоміше, ніж слова у твіттері чи заяви у ЗМІ. Потрібні дії. Саме світові, а не лише нам.

Ми захищатимемо свою землю, маючи підтримку партнерів або не маючи. Чи надають нам сотні одиниць сучасної зброї чи п’ять тисяч шоломів. Ми цінуємо будь-яку допомогу, але всі маємо розуміти: це не благодійні внески, про які Україна має просити чи нагадувати.
Не благородні жести, за які Україна має низько кланятися. Це ваш внесок у безпеку Європи та світу. Де Україна є вісім років надійним щитом. І вісім років стримує одну із найбільших армій світу. Який стоїть уздовж нашого кордону, а не кордонів країн ЄС.

І «Гради» летіли до Маріуполя, а не до європейських міст. І після майже піврічних боїв зруйновано аеропорт у нас у Донецьку, а не у Франкфурті. І гаряче завжди на Авдіївському промку — там було гаряче останніми днями, а не на Монмартрі. І жодна країна Європи не знає, що таке військові поховання щодня у всіх регіонах. Жоден європейський лідер не знає, що таке регулярні зустрічі із сім’ями загиблих.

Як би там не було, ми захищатимемо свою прекрасну землю — коштує у нас на кордоні 50 тисяч, 150 або один мільйон солдатів будь-якої армії. Щоб справді допомогти Україні, не треба казати, скільки їх — військових, техніки. Треба сказати: скільки нас?

Щоб дійсно допомогти Україні, не треба постійно говорити лише про дати передбачуваного вторгнення. Ми захищатимемо свою землю і 16 лютого, і 1 березня, і 31 грудня. Нам набагато більше потрібні інші дати. І всі добре розуміють, які.

«Нам кажуть: двері НАТО відчинені. Але поки що стороннім вхід заборонено»
Завтра в Україні – День Героїв Небесної Сотні. Вісім років тому українці зробили свій вибір, багато хто віддав за цей вибір життя. Невже через вісім років Україна має постійно закликати до визнання європейської перспективи? З 2014 року Росія переконує, що ми вибрали хибний шлях, що в Європі на нас ніхто не чекає. Хіба не Європа має постійно говорити та доводити діями, що це неправда? Хіба не ЄС має сьогодні сказати: наші громадяни позитивно ставляться до вступу України до Євросоюзу. Чому ми уникаємо цього питання? Хіба Україна не заслуговує на прямі чесні відповіді?

Це стосується й НАТО. Нам кажуть: двері відчинені. Але поки що стороннім вхід заборонено. Якщо не всі члени Альянсу бажають нас бачити або всі члени Альянсу не бажають нас бачити, скажіть чесно. Відчинені двері — це добре, але нам потрібні відкриті відповіді, а не незакриті запитання. Хіба право на правду не входить до наших розширених можливостей? Найкращий час для неї – найближчий саміт у Мадриді.

РФ заявляє, що Україна прагне вступу до Альянсу, щоб повернути Крим силовим шляхом. Тішить, що слова «повернути Крим» з’являються у їхній риториці. Але вони читали статтю 5 Статуту НАТО: колективні дії призначені для захисту, а не нападу. Крим та окуповані райони Донбасу обов’язково повернуться до України, але лише мирним шляхом.

Україна послідовно виконує «нормандські» домовленості та Мінські. Їхній фундамент — беззастережне визнання територіальної цілісності та незалежності нашої держави. Ми прагнемо дипломатичного врегулювання збройного конфлікту. Зауважу: лише на базі міжнародного права.
Що ж насправді відбувається у мирному процесі? Два роки тому із президентами Франції, Російської Федерації, канцлером Німеччини ми домовилися про повномасштабне припинення вогню. І Україна ретельно дотримується цих домовленостей. Ми максимально стримані на тлі постійних провокацій. Ми постійно вносимо пропозиції в рамках «Нормандської четвірки» та Тристоронньої контактної групи. І що ми бачимо? Снаряди та кулі з того боку. Гинуть і зазнають поранень наші бійці та мирні громадяни, руйнується громадянська інфраструктура.
Останніми днями стали особливо показовими. Сотні масованих обстрілів зі зброї, забороненої Мінськими домовленостями.

Важливо також перестати обмежувати допуск спостерігачів ОБСЄ на тимчасово окуповані території України. Їм загрожують. Їх залякують. Заблоковано усі гуманітарні питання. Ще два роки тому я підписав закон про безумовний допуск представників гуманітарних організацій до утримуваних осіб. Але на тимчасово окупованих територіях просто не пускають. Після двох обмінів полоненими цей процес заблокований, хоч Україна передавала узгоджені списки. Катування та нелюдські тортури у сумнозвісній в’язниці Ізоляція у Донецьку стала символом порушення прав людини. Відкриті нами у листопаді 2020 року два нові КПВВ у Луганській області так і не запрацювали — і тут бачимо відверту обструкцію під надуманими приводами.

Україна робить все можливе, щоб зрушити обговорення та політичні питання. У ТКГ у Мінському процесі лежать наші пропозиції — драфти законів, але все заблоковано — ніхто про них не говорить. Україна потребує негайного розблокування переговорного процесу. Але це не означає, що пошуки світу обмежені виключно ними.

Ми готові шукати ключ до кінця війни у ​​всіх можливих форматах та майданчиках: Париж, Берлін, Мінськ. Стамбул, Женева, Брюссель, Нью-Йорк, Пекін — мені не важливо, в якій точці світу домовлятися про мир в Україні. Не важливо, за участю чотирьох країн, семи чи ста, головне, щоб серед них були Україна та Росія. Що дійсно важливо — це розуміння, що світ потрібний не лише нам, а світ в Україні потрібний світові. Світ та відновлення цілісності у міжнародно визнаних межах. І лише так. І сподіваюся, ніхто не думає про Україну, як про зручний і вічний буфер між Заходом та РФ. Цього ніколи не буде. Цього ніхто не допустить.
Інакше хто наступний? Держави НАТО будуть змушені захищати одне одного? Хочеться вірити, що Північноатлантичний договір і стаття 5 будуть дієвішими за Будапештський меморандум.
«Потрібні гарантії сьогодні, поки ми не є членом оборонного Альянсу і фактично перебуваємо у вакуумі безпеки»

За відмову від третього ядерного потенціалу у світі Україна отримала гарантії безпеки. Тієї зброї у нас немає. Безпеки у нас також немає. Немає і частини території нашої держави, що за площею більше ніж Швейцарія, Нідерланди або Бельгія. А головне – немає мільйонів наших громадян України. Усього цього немає.
Але дещо є. Це право – право вимагати перейти від політики умиротворення до забезпечення гарантій безпеки та миру.

З 2014 року Україна тричі намагалася скликати консультації держав-гарантів Будапештського меморандуму. Тричі безуспішно. Сьогодні Україна зробить це вчетверте. Я як президент уперше. Але й Україна, і я робимо це востаннє. Я ініціюю проведення консультацій у рамках Будапештського меморандуму. Скликати їх доручено міністру закордонних справ. Якщо вони знову не відбудуться або за їхніми результатами не буде гарантій безпеки для нашої держави, Україна матиме право вважати, що Будапештський меморандум не працює і всі пакетні рішення 1994 року поставлені під сумнів.

Також я пропоную найближчими тижнями скликати саміт держав — постійних членів Ради безпеки ООН за участю України, Німеччини та Туреччини з метою дозволу викликів у Європі та напрацювання нових, дієвих гарантій безпеки для України. Гарантій сьогодні, доки ми не є членом оборонного Альянсу. І фактично знаходимося у сірій зоні – у вакуумі безпеки.
Що ми можемо зробити зараз? Продовжити ефективно підтримувати Україну, її обороноздатність. Надання Україні чіткої європейської перспективи, наявних для країн-кандидатів інструментів підтримки, чітких та доступних для огляду тимчасових меж вступу до Альянсу. Підтримати трансформації у нашій країні. Створити для України фонд стійкості та відновлення, програму ленд-лізу, постачання новітніх озброєнь, техніки, обладнання для нашої армії – армії, яка захищає всю Європу. Розробити ефективний пакет превентивних санкцій для заборони агресії. Гарантувати енергетичну безпеку України, забезпечити її інтеграцію до енергетичного ринку ЄС, коли Nord Stream 2 використовується як зброя.

Всі ці питання потребують відповідей. Але поки що замість них — тиша. І поки що буде тиша — тиші не буде на сході нашої держави. Тобто у Європі. Тобто у всьому світі. Сподіваюся, це вже нарешті розуміє весь світ, розуміє Європа.

Я дякую всім державам, які сьогодні підтримали Україну. І словом, і деклараціями, та конкретною допомогою. Тим, хто сьогодні на нашому боці. На боці правди та міжнародного права. Я не називаю вас поіменно — не хочу, щоб іншим країнам було соромно. Але це їхня справа, це їхня карма. І це на їхньому совісті. Щоправда, не знаю, як вони зможуть пояснити свої дії двом убитим та трьом пораненим уже сьогодні в Україні солдатам.

А головне – трьом дівчаткам із Києва. Однією — десять, другою — шість, третьою — лише рік. Сьогодні вони лишилися без батька. О шостій ранку за центральноєвропейським часом. Коли український розвідник, капітан Антон Сидоров загинув через обстріл з артилерійської зброї, забороненого Мінськими угодами. Я не знаю, що саме він подумав в останній момент свого життя. Він точно не розумів, яка адженда потрібна комусь для зустрічі, щоби закінчити війну.
Але він точно знає відповідь на запитання, яке я озвучив спочатку. Він точно знає, хто з нас бреше.

Вічна пам’ять йому. Вічна пам’ять усім загиблим сьогодні та за роки війни на сході нашої держави. Спасибі.