За даними Головної комендатури поліції Польщі, у першому півріччі 2026 року було зареєстровано 180 повідомлень про злочини, скоєні на ґрунті ненависті, жертвами яких стали громадяни України. Це більш ніж на 30% більше, ніж за аналогічний період 2025
року.

Читайте також: Українець перервав трансляцію Telewizja Republika та звернувся до поляків

Але уявімо ситуацію, коли кожен із підозрюваних або обвинувачених отримає справедливе покарання відповідно до закону. Хтось буде зобов’язаний сплатити штраф, хтось — відшкодувати завдану шкоду, а хтось може опинитися за ґратами.

З погляду права позбавлення волі має своє обґрунтування: воно захищає суспільство від небезпечних правопорушників, демонструє, що держава реагує на злочини, мотивовані ненавистю, а також має стримувальний ефект для потенційних злочинців.
Однак у випадку злочинів, скоєних на ґрунті упереджень, саме по собі ув’язнення не завжди призводить до зміни переконань винного. Дослідження показують, що людина, яка глибоко переконана у правильності власних поглядів, може сприймати покарання не як наслідок своєї протиправної поведінки, а як доказ нібито «переслідування».

Читайте також: Скандал навколо акції у Вроцлаві: участь за гроші та питання до організаторів

У такій ситуації відповідальність за власні дії може перекладатися на групу, до якої існувало вороже ставлення (наприклад, на українців), замість усвідомлення особистої провини.

Читайте також: «Не слухайте тих, хто говорить дурниці»: слова священника в Гданську розділили інтернет

У науковій літературі подібне явище описують як посилення відчуття власної
віктимності — сприйняття себе як «жертви» системи або суспільства — що може сприяти закріпленню радикальних переконань.

Прикладом того, що саме покарання не завжди усуває небезпечні переконання, є справа Стефана Вільмонта — вбивці президента Гданська Павла Адамовича. До скоєння злочину Вільмонт понад п’ять років відбував покарання за серію збройних
нападів на банки. Під час ув’язнення він стверджував, що був засуджений несправедливо, а відповідальність за свою ситуацію покладав на політиків. Після звільнення у грудні 2018 року, вже 13 січня 2019 року, він смертельно поранив Павла
Адамовича під час фіналу благодійної акції WOŚP у Гданську. Під час нападу він заявив, що діяв через бажання помсти за нібито несправедливе ставлення до нього.

Суд встановив, що злочин був результатом заздалегідь сформованого наміру, а обвинувачений не продемонстрував щирого каяття.

Саме тому багато фахівців наголошують: одного лише покарання часто недостатньо для запобігання повторним злочинам. Ефективна політика має поєднувати кримінальну відповідальність із заходами, спрямованими на зменшення ризику радикалізації та рецидиву. Серед таких заходів — державні програми протидії мові ненависті, освітні ініціативи, формування культури поваги до різноманітності та робота з людьми, які демонструють схильність до насильства або радикальних поглядів.

Яким, на вашу думку, має бути покарання за злочини, вчинені на ґрунті ненависті?

Будьте з нами — підписуйтесь на наш Telegram-канал та Facebook-сторінку

FOTO:pexels.com