Юда та чорний месія (Judas and the Black Messiah)
Напружена й водночас зворушлива драма режисера Шаки Кінга оповідає про лідера партії “Чорна пантера” Фреда Гемптона, вбитого 1969 року на замовлення ФБР.
Роль харизматичного революціонера, якого боялося ФБР, блискуче виконав Деніел Калуя, здобувши за неї “Оскара”.
Крім біографічної оповіді про відомих історичних постатей, стрічка порушує актуальні досі теми свавілля поліції та боротьби чорношкірих за свої права.

Читайте також: Польща готова допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку

Мінарі (Minari)
Недооцінена, але блискуча автобіографічна драма Лі Ісаака Чунга розповідає про корейсько-американську родину, яка у 1980-х роках переїжджає на ферму в Арканзасі. “Мінарі” – це перша американська стрічка про життя іммігрантів, більшість діалогів в якій звучить корейською мовою.
Але “мовний бар’єр” швидко стає непомітним на тлі захопливої історії про те, чого вартує побудувати життя з нуля на новому місці.
Заслужена південнокорейська акторка Юн Ю Чжун отримала “Оскара” за роль бабусі Сун Джа.

Рая і останній дракон (Raya and the Last Dragon)
Події цього смішного, яскравого та динамічного анімаційного фільму студії Disney розгортаються у вигаданому стародавньому королівстві Кумандра десь в Азії.
Юна войовниця Рая шукає останнього магічного дракона, який допоможе їй перемогти сили зла й врятувати свого батька.
Але дракон традиційно виявляється кумедним і дотепним другом, який не лише допомагає Раї здолати ворога, але й дає дівчинці важливі уроки життя.

Читайте також: Кулеба прокоментував припинення консульських послуг для чоловіків за кордоном

Земля кочівників (Nomadland)
Стрічка режисерки Хлої Чжао, яка здобула три головних “Оскара” (найкращий фільм, найкраща режисерська робота й найкраща жіноча роль) оповідає про американців, які лишилися на узбіччі життя, героїв, яких Голлівуд зазвичай ігнорує.
Це – екранізація однойменного документального роману Джессіки Брудер, в центрі сюжету якого героїня Френсіс Макдорманд, вдова на пенсії, яка не має дітей.
Жінка не має можливості залишитися в своєму будинку, а тому пакує речі у старий фургон і вирушає у подорож пустелею. Як незабаром вона виявляє, таких “кочівників” у сучасній Америці чимало.
Їхню роль виконують реальні люди, які опинилися у скрутному становищі, а Макдорманд – єдина професійна акторка у фільмі. Разом з режисеркою Хлої Чжао вони майстерно усувають кордони між фактами та вигадкою.

Читайте також: Тисячі безкоштовних квитків для молоді аби подорожувати Європою. Хто та на яких умовах може їх отримати?

Вихід по-французьки (French Exit)
Багата вдова Френсіс (Мішель Пфайффер) втрачає всі свої статки і розкішну квартиру на Мангеттені, а на останні гроші вирішує переїхати до Парижа.
З нею разом їдуть її невдаха-син (Лукас Геджес) та чорний кіт, який розмовляє людською мовою і, вочевидь, є перевтіленням її чоловіка. Особливого шарму фільму додають нетуристичні види Парижа.
Гра Пфайфер сповнена гламурної витонченості, зверхності й блискучого гумору, створюючи тонкий баланс між фарсом і справжніми почуттями.
Команду оригінальних персонажів доповнює ясновидиця (Даніела Макдональд), яка спілкується з котом Френсіс, і оптимістична американська емігрантка (Валері Махаффі). Стрічка нагадує вишуканий десерт із меланхолійним присмаком.

Ніч королів (Night of the Kings)
Новаторська драма режисера Філіппа Лакота сміливо поєднує реалізм із легендами, відроджуючи традиції африканських гріотів, бродячих казкарів і музикантів.
Сюжет оповідає про занедбану в’язницю десь у глибинці Кот-д’Івуару, в’язні якої затівають гру у дусі Шахерезади.
Щодня вони обирають одного чоловіка, який повинен розповідати історії всю ніч, а того, хто не впорається із завданням, вб’ють. У розповіді головного героя правда й вигадка змішуються, з’являються міфічні герої, які вступають у бій з надприродними силами.
Інші в’язні співають і рухаються у стилізованому танці. Стрічка майстерно зображує силу оповіді.

Ще по одній (Another Round)
Режисер Томас Вінтерберг створив п’янкий коктейль комедії та драми, змусивши глядача поважати й співчувати головним героям попри їхню обурливу поведінку.
Учитель історії (Мадс Міккельсен) та троє його найближчих колег вирішують впоратися з кризою середнього віку за допомогою алкоголю. Не просто алкоголю, а його величезної кількості.
Експеримент чоловіків стає водночас й бурхливим святом пиятики, й тонким застереженням від алкогольної залежності. Це одна з найкращих ролей Міккельсена, а його танець у фінальній сцені без сумніву увійде в історію кіно.

Літо соулу (Summer of Soul)
Це життєрадісне документальне кіно оповідає про забутий музичний фестиваль 1969 року, який називали “Чорним Вудстоком”.
Це перша режисерська робота Ахміра Томпсона, який вправно вписав блискучі виступи Стіві Вандера, Ніни Сімон, Махалії Джексон, The 5th Dimension та багатьох інших, у напружений політичний контекст епохи.
Фестиваль відбувся лише через рік після вбивства Мартіна Лютера Кінга.
Стрічка не є ностальгічною подорожжю в минуле, а радше повертає втрачену частину історії, представляючи її у новому ракурсі боротьби за расову рівність.

Вершники справедливості (Riders of Justice)
Ще один фільм у списку з Мадсом Міккельсеном у головній ролі й знову про кризу середнього віку. І хоча “Оскара” за найкращий іноземний фільм здобула стрічка “Ще по одній”, “Вершники справедливості” Андерса Томаса Дженсена їй не в чому не поступається.
Кардинально змінивши зовнішність, Міккельсен виконує роль Маркуса, солдата, чия дружина загинула в аварії поїзда. Коли Маркус повертається додому зі служби за кордоном, він дізнається, що аварія не була випадковою.
Її влаштували навмисно, адже один із пасажирів мав свідчити проти банди байкерів. Далі сюжет розгортається у дусі комедійного бойовика з чорним гумором. Однак це також зворушливе дослідження того, як ми справляємося з травмами та втратою близької людини. І так, це також кіно із чудовим різдвяним настроєм.

Людський голос (The Human Voice)
Цей емоційно потужний і візуально приголомшливий фільм, створений двома сучасними майстрами – Педро Альмодоваром і Тільдою Свінтон (головна роль) – триває лише 30 хвилин.
Стрічка заснована на п’єсі Жана Кокто 1930 року, в якій жінка розмовляє телефоном з чоловіком, який її кинув. Єдине, що відрізняє фільм від п’єси, це блукання Свінтон з кімнати у кімнату порожньою квартирою.
Однак її почуття є бурхливо театральними – в розмові з коханцем вона переходить від зухвалої гордості до благання.
Свінтон у сукні від Balenciaga в оточенні найвишуканіших декорацій, які коли-небудь створював Альмодовар, вимовляє свій монолог із пристрастю й зворушливою інтимністю.

Батько (The Father)
Ентоні (Ентоні Гопкінс, нагороджений “Оскаром” за цю роль), енергійний 80-річний джентльмен, насолоджується життям у своїй лондонській квартирі. Поруч його турботлива й уважна дочка (Олівія Коулман).
Але незабаром люди та квартира починають змінюватися, створюючи атмосферу фільму жахів – і у певному сенсі це так і є. У Ентоні деменція, і сюжет розгортається так, як бачить світ тяжко хворий чоловік.
Стрічка створює моторошне, сумне й водночас захопливе відчуття, адже логічна послідовність подій відсутня.
Втім, “Батько” привертає увагу не лише технічною винахідливістю.
Драма Флоріана Целлера, адаптована з його власної п’єси за допомогою Крістофера Гемптона, проникає глибоко в серце.
Вона змушує глядача з жахом уявити, як це – мати немічних батьків, і ще з більшим жахом відчути, як це – втратити зв’язок з реальністю самому.

А який фільм ви хотіли б порадити? Напишіть це у ваших коментарях

Підготовлено за матеріалами https://www.bbc.com/ukrainian