fbpx

Польські різдвяні традиції


Кажуть, що Різдво у Західному світі, а разом з ним і в Польщі, є найважливішим святом року. На відміну від України, де у докомуністичні часи – і, можливо, якщо йдеться про літургічний рік, зараз – домінував Великдень. А ми, власне, входимо у період різдвяних свят. У Польщі це означає безліч зустрічей в колі родини і друзів, ілюмінацію на вулицях, співання колядок, ясна річ, та чимало таких інших елементів, що їх протягом решти року годі й сподіватися.

Читайте також: Польський подарунок з українським акцентом

А як саме все це виглядає та яке має підґрунтя, нам розповість Александер Братек Роботицький з Державного етнографічного музею у Варшаві.

– Відомо, що різдвяні традиції слов’ян – і, зрештою, не лише їхні – великою мірою мають поганське коріння. А тому, вони між собою надзвичайно схожі незалежно від того, чи йдеться про католицькі, чи про православні країни. Однак, чи існують якісь суто польські традиції, котрі –від цього ніяк не подітися – сягали б дохристиянських часів?

Читайте також: У Польщі з 1 вересня збільшаться тарифи на водопостачання

– Це дуже складне питання. А причиною цього є те, що все, що ми знаємо про дохристиянське коріння Різдва і цього святкового періоду, який, найвірогідніше, пов’язаний із сонцестоянням, дуже неточне, і дуже важко описати, як це виглядало. Бо ми не маємо жодних документів, які б підтверджували, що саме так, а не інакше, відбувалося святкування: що розпалювали вогнища, що, скажімо, використовували вічнозелену гілку. Шляхом певних припущень і приписування певної символіки цим предметам та поведінці, сліди яких ми спостерігаємо сьогодні, можемо сказати, що, ймовірно, все це має своє коріння у слов’янській міфології і пов’язане, по-перше, з різними днями, присвяченими духам померлих, і, по-друге, з певними аграрними святами, коли просили про різні блага на новий, а точніше – на відроджений рік, а ще точніше – на відроджене світло. А згодом, можемо так сказати, все це було вбране в християнські шати. Про різниці і схожі елементи у світі слов’ян говорити, однак, важко.

Читайте також: Четверо українців стали лауреатами нагороди Форуму співпраці та діалогу Литва-Польща

– А якщо йдеться про суто польську специфіку в сучасності?

– В сучасності є специфічні риси. Наприклад, оплаток, що є таким дуже польським звичаєм: ламання цих опрісноків між людьми одночасно із вітанням одне-одного. Натомість решта звичаїв типу відвідування одне одного, а також колись – галас, вони вже загальнослов’янські, а навіть загальноєвропейські.

– Власне, якщо йдеться про таку специфіку, спільну для всієї Європи, то якщо ми придивимося до саме цих свят довкола зимового сонцестояння (а також деяких інших), то побачимо, що у відношенні до них традиційно вважалося, що це такий період, коли певний світовий порядок призупиняється. Це відомо, зокрема, ще з римських часів. Чи не так?

– Ви, напевно, маєте на увазі Сатурналії, такий період, коли відбувалася зміна. І знову ж така зміна була спричинена тим, про що я вже сказав раніше, тобто солярним циклом. Однак, чи він просто знайшов відображення у звичаях сучасної Європи, а точніше – у святкуванні в ХІХ столітті у селянських культурах? Про це важко сказати щось напевно. Натомість, я не є спеціалістом зі стародавньої історії, а специфіку властивого для неї святкування знаю настільки, наскільки вона може бути застосованою для опису села ХІХ століття і сучасності. Однак, з тієї епохи ми можемо, наприклад, дізнатися, що віддавання або жертвування комусь чогось (я тут не хочу говорити про подарунки), час такого давання і прийняття – все це також походить з римських Сатурналій.

А те, як зараз виглядає Святий вечір у Польщі, походить насамперед вже з ХІХ століття?

– Мені здається, що так. Це сягає ХІХ, а навіть ХХ століття, та має дуже синкретичну форму. Адже це не є чимось таким однозначно християнським. Бо, як ви на початку спитали про дохристиянські звичаї, то вони присутні весь час, хоч ми можемо цього зовсім не усвідомлювати. А в цьому, власне, й полягає специфіка звичаїв, що ми приймаємо їх несвідомо. Звісно, ми можемо також сказати, що культура ХІХ століття має величезний вплив на сучасне святкування, бо в другій половині ХІХ століття починають приписувати дуже велике значення прикрашанню, скажімо, ялинки й дому. Натомість, коли б я мав назвати якусь основну сучасну рису, то я би схилився до подарунків: таким додатковим і дуже важливим елементом Різдва є жертвування, давання їх. Але не в формі якогось символічного давання, жертвування чи прийняття, а вже у формі конкретної речі. При тому, вся увага тут переноситься на вартість такого подарунку.

– Можна було б також сказати, що це згадування євангельського мотиву трьох волхвів…

– На мою думку, це раціоналізація, таке найпростіше обґрунтування. Натомість, чи насправді йдеться про перенесення такого звичаю? Можливо. Я все ж вважаю, що це раціоналізація, і так я розумію саме формування традиції давання подарунків, яка мала знайти для себе підстави, а отже знайшла їх у Біблії. Мені здається, що послідовність не була такою, що спочатку в Біблії було описано, як Христос у день Богоявлення отримав подарунки (це, власне, й не були подарунки, але дари, жертви для божества, чи не так?), і ми у пам’ять про це творимо якийсь субститут (заміну – ред.) для них. На мою думку, спочатку існувала якась форма жертвування, що випливає з дохристиянського коріння цього святкового періоду, а потім йому було приписано сенс, який походив з християнської релігії. І насамперед, якщо йдеться про подарунки, це такий вид жертви, а лише потім вони стають чимось, що ми під ними розуміємо сьогодні.

– А, отже, як виглядає Святий вечір? Якими є його основні елементи?

– Ну, це дуже важко. Бо, якщо йдеться про сучасність, то такий вечір виглядає так, як хтось хоче, аби він виглядав. Щойно ми розмовляли із колегою в кімнаті, котрий увімкнув інтернет-сторінку і прочитав мені, як виглядає дрес-код для різдвяного вечора. Отже, ми намагаємося описати навіть такі речі та встановлювати правила, котрі, як мені здається, є зведенням святкового порядку до абсурду. Але в нашому культурному ареалі я можу наводити такі звичаї, які функціонують або функціонували раніше, як конкретна кількість страв, конкретна кількість осіб за різдвяним столом, пуста тарілка, ламання оплатка, ялинка – всі ці елементи функціонують в нашій традиції весь час. Проте дуже часто вони залишаються незрозумілими. Для прикладу, парні й непарні числа. В одному домі кількість страв повинна бути парною, а в іншому – непарною, але щоб не було 13. Подібно й з людьми за столом, бо теж найліпше, коли їх є парна кількість, адже з тим, хто непарний, може наступного року статися щось погане. Весь час всіма своїми жестами, побажаннями ми відносимося до історії надходження чогось ліпшого. Адже чим є ламання оплатка, якщо не вірою в його магічну силу, що за його допомогою ми можемо щось змінити? Говорячи один одному побажання, ми видумуємо якісь сентенції, котрі можуть стати в нагоді особі, до котрої ми свої добрі слова скеровуємо. А також, у сучасності дуже важливу роль починає відігравати кухня, котрій – я не знаю чому – ми приписуємо величезне значення.

– Я, власне, хотів вас про це запитати…

– Так, ми готуємо рибу п’ятдесятьма тисячами способів, використовуємо незліченну кількість продуктів. Якщо ми подивимось на селянську культуру ХІХ століття, незалежно, чи в Польщі, Україні, чи у Білорусі, то це була суцільна скрута. Тому там важко говорити про якусь вишукану кухню, рибу на столі тощо. В їхній кухні було те, що було, а найчастіше цього було дуже мало: якась каша, фрукти, що можуть зберігатися взимку, тобто, зазвичай, яблука або сушені сливи, інші продукти, що вироблялися і вирощувалися вдома, як молоко та якісь коренеплоди, насамперед картопля, борошно і з цього щось готували. Натомість сьогодні ми змагаємося в тому, як прикрасити стіл вже не зеленою гілкою, а найрізноманітнішими кольоровими стравами.

Однак, з того, що на столі лишилося без змін, є пуста тарілка: для несподіваного гостя, але насправді для когось відсутнього – для померлих.

– Так, звісно, те, про що ви говорите, тобто пуста тарілка. Ви сказали про відсутність, але можна також сказати про присутність. Переддень свят і самі свята в багатьох культурах на протязі сотень років – про що ми сьогодні не пам’ятаємо – вважалися особливим часом. Це, певним чином, перевернутий час, так, що тоді перетиналося кілька світів: засвіти зі світом, світ не зовсім реальний, але населений істотами, в котрі тоді дуже вірили, тобто згаданими вами душами померлих, зі світом реальним. А навіщо ця пуста тарілка? Для того, аби ці душі нагодувати. Бо, коли б ми про це думали у дохристиянських термінах, то їх треба нагодувати через те, що вони подорожують у засвітах. Натомість, якщо ми накладемо на це християнську символіку і раціоналізацію в цьому дусі, то йдеться про те, що ми намагаємося їх нагодувати, аби вони заступалися за нас у наших небесних покровителів, щоби полегшити нам життя. Дуже схожим на таку пусту тарілку є практикований ще в ХХ столітті звичай неприбирання після різдвяної вечері. Таким чином їжу лишали для тих, хто лише має прийти. А відомо, що прийдуть ті, кого з нами вже немає.

– І зараз говорять просто про неочікуваного гостя, наче витісняючи загробний аспект цього звичаю.

– Так, але це пов’язано зі зміною контексту, зміною, скажімо так, нашого способу бачення світу. Ми перестаємо вірити в духів і радше віримо у, скажімо, хімію, фізику і медицину. А тарілка лишилася. Адже в християнській культурі ми маємо акт милосердя, запрошення когось до свого грона. Однак, як мені здається, якщо б існувала можливість когось прийняти, це було б дуже непростою річчю. Бо, хто б що не казав, а впустити чужу людину до своєї домівки непросто. Проте, маю надію, часом таке трапляється.

Нагадаю, що про польські різдвяні традиції та їхнє поганське і християнське підґрунтя я розмовляв з Александром Братеком Роботицьким з Державного етнографічного музею у Варшаві.

Антон Марчинський


Новини партнерів

0 Comments

Leave a reply

or

Log in with your credentials

or    

Forgot your details?

or

Create Account