fbpx

«Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Ікона в польсько-українському діалозі»


У Музеї Варшавської архідієцезії до 12 лютого триває виставка «Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Ікона в польсько-українському діалозі». Тут зібрано ікони, написані українськими і польськими іконописцями під час іконографічних таборів, що вже вісім років відбуваються у Польщі та в Україні. Назва відсилає нас до Псалма 27 (“В твоєму імені серце моє каже: “Обличчя моє шукайте!” Твоє обличчя, Господи, я шукаю”)

Читайте також: Німеччина вносить нові зміни до правил перебування вимушених переселенців

Ідея виставки з’явилася 24 серпня минулого року, коли Україна святкувала Незалежність, – говорить куратор виставки Матеуш Сьродонь, іконописець, випускник Краківської академії мистецтв.

Слідкуючи за візитом президента Польщі до України та святкуванням 25-ої річниці Незалежності України, я помітив, що Анджей Дуда запросив Петра Порошенка до Польщі на відзначення 25-ої річниці визнання Польщею української незалежності. Я теж спостерігаю за тим, що відбувається у польсько-українських взаємовідносинах, і бачу, що останнім часом дуже виразною є тема Волині, посилилися складні розмови на історичні теми. Тому я подумав, що було би добре поставити акцент на позитивний аспект наших стосунків. І тоді я поставив перед собою запитання – а що можу зробити? Оскільки сам пишу ікони й знаю організаторів іконографічних таборів у селі Новиця, то вирішив відкрити тут виставку. І дуже приємно, що під час візиту українського президента до Польщі у відкритті цієї виставки взяли участь Перші Леді обох країн, Польщі та України – Аґата Корнгаузер-Дуда та Марина Порошенко.

Читайте також: У Польщі відчутно зростуть тарифи на опалення: як отримати субсидію

На виставці представлені ікони учасників кількох іконографічних таборів.

Читайте також: У Польщі легально працює понад 700 тисяч українців

На нашій виставці можемо побачити плоди трьох іконографічних таборів. Найбільше ікон – з Новиці. Тут пленери відбуваються вже вісім років, і колекція ікон – найбагатша. На цій виставці можемо побачити широкий спектр підходу до ікони, інтепретації іконописання та ширше – сакрального мистецтва. Адже до Новиці приїжджають теж художники, котрі не є пов’язані стисло з іконографічною традицією, ці табори їх цікавлять і вони своєю художньою мовою намагаються відповісти на тему іконографічного пленеру. Тому на цій виставці побачите абстракційні картини, які – здавалося б – не мають нічого спільного з канонами іконописання. Отже, виставка – це спроба по-сучасному (а також за допомогою традиційних інструментів) показати сакрум. Тут представлено палітру різних пошуків. Знайдете, зокрема, спроби пошуку мови іконописання, які ведуть до сакральної традиції початку двадцятого сторіччя, отже, є ікони, які мають атмосферу модернізму, міжвоєнного двадцятиріччя – арт-деко. Є теж чимало цитат стилю Юрія Новосільського, котрий залишається важливою точкою відліку в сучасному сакральному мистецві.

Виставка, як підказує її назва, це іконографічний діалог художників з Польщі та України. Як каже Матеуш Сьродонь, іконографічні пленери – цікава, унікальна ініціатива митців.

Це дуже цікавий феномен, котрий почався вісім років тому. Перший іконографічний пленер відбувся у 2008 році у лемківському селі Новиця, у Низькому Бескиді, у Польщі. Взагалі, ці всі місця, які обираються для іконографічних таборів, мають значення, але отой перший табір почався завдяки зустрічі Матеуша Сори, голови Товариства друзів Новиці, з Романом Василиком, керівником кафедри сакрального мистецтва у Львові. До Новиці тоді приїхали львівські іконописці, та польські, бо, як виявилося, у Польщі є досить велике ґроно людей, які цікавляться іконою.

У чому полягають іконографічні табори? Їх ініціатор, голова Товариства друзів Новиці Матеуш Сора, в одному з інтерв’ю порівняв іконографічні пленери до двох тижнів життя в монастирі. «Вранці відбуваються служби божі, потім – спільний сніданок, праця, потім знову учасники беруть участь у молитвах та службах божих, потім – знову спільна трапеза. Це теж час, коли люди не тільки малюють, не тільки моляться, але й розмовляють. Учасники – це сучасні художники, які прагнуть власною мовою говорити про свій релігійний досвід. Звісно, усі праці малюються на дошці, але вони мають мову сучасного мистецтва».

Іконографічні табори завжди завершуються виставкою ікон учасників. Причому виставки були як у польських містах, так і в українських. Після виставки у Луцьку 2011 року з’явилася ідея, щоб табори проводити теж в Україні, на Волині – продовжує Матеуш Сьродонь.

– У Польщі господарем цих іконографічних таборів був греко-католицький осередок «Сарепта», а в Україні іконописців запросив осередок римсько-католицької благодійної організації «Карітас».

Усі вісім таборів, які відбулися від першого в Новиці, мають свою тематику. Теми польських дещо відрізняються від основних тем українських пеленерів.

Табір у Новиці зосереджений на великих іконографічних темах. Наприклад, перший рік був присвячений іконам Ісуса Христа, другий рік – Богоматері. Іконописці займалися темою великомучеників, а також свят літургічного року. У свою чергу, пленер у Замлинні, на Волині, порушує теми, які стосуються польсько-української історії. Адже само місце позначене цією історією. Тому тут відбувалися тематичні табори про українських та польських святих, у сімдесяту річницю подій на Волині була тема «Святі волинської землі». Організатори та учасники намагаються шукати добрих плодів цієї землі, на противагу до тагічних подій історії. Своєю чергою, після подій на київському Майдані, учасники іконографічних таборів у Замлинні, зокрема, православний священик Київського патріархату, котрий займається теж благодійною діяльністю Церкви, запропонували, щоб такий пленер провести у Києві. Перший «київський» іконографічний табір відбувся у першу річницю вибуху протестів на Майдані. У працях відчувався вплив цього місця, цих подій, був дуже сучасний контекст ікон. Темою цього пленеру стало «Милосердя в іконі», а ідея полягала у тому, щоб польські та українські художники іконописці подарували свої ікони лікарням, в яких лікувалися поранені на Майдані українці.

Наш співрозмовник теж брав участь у цьому київському іконографічному таборі. І його ікона також знаходиться в одному зі шпиталів:

Так, моя ікона знаходиться у Житомирі, у лікарні, де лікувалися поранені на Майдані, а також у війні на сході України. Це ікона Матері Божої Холмської. Вона надзвичайно тісно пов’язана з переплетінням історичних доль Польщі та України. Це дуже гарна ікона, яку останні сто чи навіть двісті років вважали такою, що зникла, пропала… Що її у завірюсі Другої світової війни безповоротно втрачено. Але близько 2000-го року ця ікона знову з’явилася, ніби воскресла. Уже в незалежній Україні, вдова православного священика, котрий у Другу світову війну вивіз ікону з міста Холм Люблінський, прийшла до реставратора ікон і сказала, що має дуже цінну ікону і хотіла би знати її художню вартість, а потім – якщо це можливо – відреставрувати ікону. Ікона була покрита іншим малюнком, не надто гарним, але коли фахівці зняли цей верхній шар, то виявилося, що відкрилася найвищого класу, 12-вічна візантійська ікона. Вона через Київ потрапила до Холма Люблінського і відтоді історично була пов’язана з цим містом. Всі, хто її бачить вперше, реагують так само: о, так це ж Володимирська Богоматір! Тому що це такого ж високого класу ікона, яка мала дуже схожу долю.

Виставка «Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Ікона в польсько-українському діалозі», яка показує результати праці учасників іконографічних таборів у Польщі та в Україні, нагадаю, триває у Музеї Варшавської архідієцезії. Побачити її можна до 12 лютогго.

Запрошую послухати звуковий файл розмови з одним з кураторів виставки, ікнописцем Матеушем Сьродонем.

Яна Стемпнєвич


Новини партнерів

0 Comments

Leave a reply

or

Log in with your credentials

or    

Forgot your details?

or

Create Account