fbpx

Українське питання в політичній думці Пілсудського


2017 рік встановлений польським Сеймом, Роком Юзефа Пілсудського, чиї 150-ті роковини відзначатимуться 5 грудня. Юзеф Пілсудський належить до ґрона найбільш видатних польських державних діячів. Адже він відігравав непересічну роль у відновленні польської держави у 1918, яка повернулася на політичну карту світу після 123 років поділів.

Читайте також: Польський подарунок з українським акцентом

Саме завдяки харизмі та організаційним здібностям “Начальника Держави”, так окреслено посаду Пілсудського, вдалося створити потужну армію та державний апарат, що дозволило вистояти Польщі в ті важкі часи.

Пілсудський передовсім був практиком, з досвідом революціонера конспіратора, і більше людиною чину ніж слова. Тим не менше Пілсудський провадив свою діяльність у відповідності до свого бачення політики та геополітики. Зокрема він був переконаним, що головну небезпеку для відродженої Польщі становить Росія, і що запорукою польської безпеки є незалежна Україна. Це мислення знайшло своє втілення у Пакті Пілсудський-Петлюра від 21 квітня 1920, вислідом чого став спільний похід польських та українських військ на Київ.

Читайте також: У Польщі з 1 вересня збільшаться тарифи на водопостачання

Про українське питання у мисленні та політиці Юзефа Пілсудського ми попросили розповісти професора Яна Пісулінського з Ряшівського університету.

Читайте також: Четверо українців стали лауреатами нагороди Форуму співпраці та діалогу Литва-Польща

Яким було бачення Пілсудським українського питання в часи його революційної молодості, тобто в період, коли він ще не був державним діячем?

Важко знайти якісь заяви Пілсудського з найбільш раннього періоду, котрі безпосередньо стосувалися б України. По суті найбільш знаним є меморандум від 1904 року, направлений японському уряду, в якому Пілсудський, розраховуючи на підтримку японців в справі відновлення незалежності Польщі, звертав увагу на проблеми Росії з неросійськими народами. Серед іншого йшлося про українців, яких він представляв як неросійський народ. Пілсудський не був теоретиком і не надто висловлювався про такі загальні питання. Безумовно вже в той час сформувалася його головна точка зору, де українська справа не мала якогось центрального значення, а була частиною російського питання. На погляд Пілсудського головною загрозою для відновлення незалежності Польщі були росіяни. І цій точці зорі було підпорядковано погляд на інші народи, які були сусідами поляків. В тому числі це стосується і українців. Він розглядав українців як потенційного союзника в боротьбі з росіянами і це безумовно мав бути важливий союзник.

Чи навчання Пілсудського в Харківському університеті, на медичному факультеті, має яке небудь значення в контексті бачення України та українців?

-Я не знайшов якихось документів, котрі б свідчили про якісь в той час ширші контакти Пілсудського з діячами українського національного руху. Те саме стосується періоду конспірації у Києві. По суті єдиною відомою подією з його життя була доповідь для львівської “Січі”, але це було вже пізніше, в 1911 році. У своєму виступі він закликав українців піднятися проти Росії.

Якщо вже мова пішла про Львів, то варто зазначити, що горідєвим вузлом польсько-українських взаємин була Східна Галичина та Волинь. Як Післудський бачив цю проблему і можливість її вирішення?

Важко сказати. Можливо з огляду на свої риси конспіратора, він рідко однозначно говорив стосовно такого роду питань. Натомість його противники закидали Пілсудському, що він розглядав Львів і решту Галичини як “руський край”. Нібито він сказав подібне у листопаді 1918 року. Тим не менше він рішуче виступав за те, щоби польські війська відбили Львів. В той же час він виступав за вирішення проблеми з українцями шляхом порозуміння. Це важливо. Проте Пілсудський перебував під сильним тиском польської громадськості, яка собі не уявляла майбутньої польської держави без Львова і в цьому полягала проблема. Пілсудський вже у листопаді 1918 виступав за те, щоби польські війська направити не тільки до Львова, але й на Волинь, за яку польська держава сперечалася з УНР.

Часто ведеться мова про федераційний проект Пілсудського, але питання, якою мірою це власне був проект самого Пілсудського, а якою мірою це була ідея його соратників, таких як Тадеуш Голувко та Лєон Василевський? Чи це мала бути федерація чи союз з Україною?

-Напевно це ідея пілсудчиків, а більш ширше це ідея так званої незалежницької лівиці, до якої передовсім належала Польська Соціалістична Партія. Це середовище мало таке бачення федерації Польщі із сусідними народами, так званими кресовими народами. Тобто це народи, що проживали між Польщею та Росією: білоруси, українці чи литовці.

Пілсудський не окреслював кшталтів тієї федерації, але вважав, що союз з українцями необхідний. Він в першу чергу вважав, що без економічного потенціалу України, Росія не в стані вести свою імперіальну політику, особливо на західному напрямку. Тому союз з українцями був найкращим запобіжником перед лицем російського імперіалізму. Натомість вже конкретна форма цього- тобто чи це буде федерація, чи союз між двома незалежними державами-то вже було інше питання.

Тут варто додати, що цей погляд зіштовхувався з підходом Романа Дмовського, який твердив, що таке відтягнення України від Росії становить загозу для Польщі. Адже в такому випадку не буде порозуміння з Росією супроти Німеччини, яка на думку Дмовського була головним ворогом Польщі.

-Якщо взяти принципову суперечність між поглядом Пілсудського і Дмовського, то Пілсудський вважав, що треба бути разом з українцями проти Росії, а Дмовський вважав, що треба бути з росіянами проти Німеччини. В контексті того ж Львова цікаво, що Дмовський публічно заявляв, що українці не є ніяким народом, але одночасно з цим в розмовах зі своїми соратниками говорив про українську загрозу. Він вважав, що українці ніколи не відмовляться від Львова, а з огляду на те, що поляки теж ніколи від нього не відмовляться, то цей конфлікт є неминучим. В той же час у справі Львова з росіянами можна дійти згоди.

В свою чергу Пілсудський був переконаним, що з українцями легше домовитися в справі кордонів ніж з росіянами, бо вони слабші ніж росіяни з огляду на свій потенціал.

Пілсудський в контексті українського питання, відомий свої пактом з Петлюрою. Як Ви оцінюєте цей союз? Можна зустрітися з різними точками зору – одні кажуть, що це була хороша ідея, але забракло її реалізації, а інші твердять, що цей союз з самого початку був приреченим на поразку.

-Передовсім, не має сумніву, що Пілсудський бачив загрозу з боку Росії. Він вважав, що більшовики, так само як і білі, ніколи не погодяться з польською державою, особливо в таких кордонах, які він хотів здобути. У зв’язку з цим союз з Україною був необхідним. Безсумівно Україна, так само як Литва чи Білорусь, становила би для Польщі свого роду буфер. Разом з тим союз з Польщею був в інтересих самих українців, позаяк на думку Пілсудського російський імперіалізм ще більше загрожував самим українцям.

Схоже, що в той час це була єдина розслудлива ідея, бо Польща з огляду на своє розташування – між Німеччиною та Росією – так само як і Україна потенційно була загрожена з обох боків і була слабшою від двох своїх великих сусідів.

Таким чином, ідея як така була хорошою, але безумовно в тогочасних умовах її складно було здійснити, бо її підтримувала меншість, як з польського, так і з українського боку. Поза тим ця ідея не мала міжнародного визнання.

Чи у Післудського було розуміння того, що боротьба з українським національним рухом в Східній Галичині, де цей рух був найсильнішим, і війна з Українською Галицькою Армією, яка була набільш вартісним українським військовим формуванням, по суті перекреслювала план про українську державу, яка б мала бути союзницею Польщі?

Це була така собі квадратура кола, яку зумовлювала проблема Львова і всієї Східної Галичини. Це ще у вересні 1919 року зазначив віце-міністр закордонних справ Польщі, Владислав Кшиньський, котрий казав, що поляки не можуть піти на угоду з Петлюрою, котрий не відмовиться від Львова, але Петлюра, котрий відмовиться від Львова втрачає підтримку трьох четвертих свого війська. Можна сказати, що були якісь можливості для порозуміння, але за умов тогочасного націоналізму і бачення лише свого власного національного інтересу, обидві сторони відзначалися невисокою волею до компромісу.

В контексті цього Пакту Пілсудський-Петлюра, якої був думки Пілсудський про Петлюру і якими були відносини між цими двома особами?

Більшість дослідників згідна, що їх обєднувала взаємна, особиста симпатія. Про це свідчить хоча б їхня перша особиста зустріч, в грудні 1919 року. Тоді вони розмовляли між собою до пізньої ночі. Схоже, що Пілсудський цінував Петлюру, який виводився із соціалістичного руху і теж не був кадровим військовим, але вони обидва творили армію своїх країн, розуміли значення держави і мали подібний погляд на Росію.

Як би Ви оцінили сильні і слабкі сторони цього так би мовити українського проекту Пілсудського?

-Передовсім бачення потенціалу і незалежницьких стремлінь українців і того факту, що вони є окремим народом і бачення в них союзника проти Росії – це було сильною стороною.

З іншого боку в Пілсудського був певний патріархалізм в підході до тих русинів, бо він рідко вживав окреслення “українці”. Окрім того він був переконаний, що українці передовсім мусять підпорядкуватися геополітиці і через це не можуть воювати з двома ворогами одночасно і тому вони повинні вибрати Польщу союзником. При цьому обходилося стороною той факт, що українська національна ідея з самого початку була вороже налаштована до Польщі і в силу цього антагонізм мусів бути суттєвим. Це було певним ідеалізмом і мисленням, яке видавало бажане за дійсне. Окрім того польському незалежницькому руху бракувало творення партнерських відносин перед 1918 роком.

Запрошуємо прослухати звуковий файл!

Матеріал підготував Назар Олійник


Новини партнерів

0 Comments

Leave a reply

or

Log in with your credentials

or    

Forgot your details?

or

Create Account