Розмірковує Ришард Шарфенберг, політолог, експерт з питань соціальної політики Варшавського університету в рамках проекту «Розмови про майбутнє». Wirtualna Polska.
«Багато поляків хотіли б знати, як буде виглядати Польща через 25 років. Хвиля бідності неминуча, я не сумніваюся. Та якби я спрогнозував маштаб, на жаль, використовував би термін «цунамі» замість «хвилі». Безробіття ще попереду. При такому маштабі глобальної кризи, викликаного коронавірусом, наївно вважати, що зростання числа безробітних обійде стороною Польщу.
Навіть найоптимістичніші сценарії припускають зростання безробіття. Якщо припустити, що рівень безробіття стрибне з нинішніх 5 відсотків до 10, ми говоримо про майже мільйон додаткових людей без роботи. Найвищий рівень безробіття був у 2002-2004 роках, тоді він досяг 20 відсотків. Для багатьох це дуже далеке минуле.
Виявляється, що служба зайнятості не те місце, куди поляки приходять у пошуку праці.
Де б ви почали шукати собі роботу? Газети, оголошення, портали з рекламою, сайти вакансій. Служба зайнятості в цьому списку – остання, якщо вона взагалі там є.
У Польщі твердо переконані в тому, що бюро з працевлаштування – це не те місце, де потрібно шукати роботу, особливо для людей з вищою освітою. Ви йдете туди тільки тоді, коли жоден з варіантів не дав результату.
Фактично, пошук роботи в майбутньому може виглядати як пошук партнера на сайті знайомств. Це, звичайно, лише приклад.  Справа в тому, що сам процес знайомства співробітника з потенційним роботодавцем можна явно спростити, автоматизувати і прискорити.
Проблема обох сторін  у відсутності контакту. Безумовно, що в майбутньому можуть допомогти алгоритми і штучний інтелект.

Читайте також: Оренда віртуально офісу у Варшаві або Гданську

Переконаний, що програма «Сім’я 500+» залишиться з нами. Звичайно, вона буде проіндексована, можливо зміниться сума, можлива назва.  Однак мета не зміниться. Чим більше у Польщі проблеми з демографією, тим більше уваги буде приділятися фінансуванню таких програм. Мені здається, що в чомусь Польща зараз знаходиться на рівні Німеччини 90-х років, тоді з’явилася програма «Kindergeld», аналог польської «Сім’ї 500+». Однак через роки німці змінили свій підхід, та окрім фінансів для них стали важливі сім’я та освітня
інфраструктура. Ясла, дитячі садки, школи. Це стало частиною головоломки. Я впевнений, що ми прийдемо до цього в Польщі.
А як щодо інших програм? Наступні 25 років змінюються декількома виборчими кампаніями. Ймовірно, вони принесуть нам багато цікавих рішень, які побудують розвинену державу загального добробуту», – підсумовує Ришард Шарфенберг.