Моніка Собєнь-Горська письменниця та журналістка у своїй книзі “Українки” розкрила проблему яка відбувається в оселях польського середнього класу.  Вона поспілкувалася з 21 українкою, які живуть та працюють у Польщі. « Якщо, ви запитуєте чи було мені неприємно слухати історії про поляків та їх ставлення, то ні. Мені було соромно», – каже Моніка.

Читайте також: Оренда віртуально офісу у Варшаві або Гданську

Українок, які виконують фізичну роботу в Польщі, часто принижують. Одній з них, роботодавець наказала  використовувати для чищення плитки лише оцет,  бо вона – екологічна полька, якій огидні шкідливі хімічні речовини. Вона наказала закрити двері до  туалету  2 на 2 метри та працювати в середині у цих парах. Працівниця запитала чи може вона відчинити двері, то полька сказала ні, бо оцет смердить. Коли ж українка повідомила що вона може отруїться цими парами, відповідь була така «такі висновки можуть робити люди освідчені, а не прибиральниці».

Цей висновок про освіту був огидним. Річ у тому що ця жінка, має вищу гуманітарну освіту, але у своїй країні своєю професією не могла заробити на своє життя. Українка більше ніколи не приходила до тієї квартири. Тож якщо ви запитаєте мене, чи мені було неприємно слухати неприємні історії про поляків, то ні. Мені було соромно.

Читайте також: Стрімкий ріст цін на яйця в Польщі та чи можливий дефіцит цього продукту? Знаємо відповідь

Такі історії демонструють картину широкого розуміння сучасного польського середнього класу,  який після 30 років капіталізму заробив достатньо грошей, щоб замовляти прибиральниць, тому на жаль він «Середній клас» характеризується ментальною простотою. Вони були б дуже здивовані, дізнавшись, що більшість жінок з України, яких вони зневажають та які виконують для них важку фізичну працю, мають вищу освіту, ніж вони.

Читайте також: У Варшаві зберуться українські та европейські технологічні спеціалісти для розробки новітніх медіарішень. Найкращому – грошова нагорода.

Я зустрічалась із  21 героїню з України. На першій зустрічі я говорила з  дівчиною, яка працювала посудомийкою в одному з ресторанів Варшави. Ця дівчина в Україні закінчила консерваторію за класом фортепіано та педагогіка,  де викладала фортепіано. Вона заробляла там до 800 злотих на місяць, тому була змушена приїхати до Польщі аби мити посуд. Ще одна українка закінчила економічний інститут, друга  – інформатику, але сьогодні вона обслуговує  нігті польських жінок.

У вступі до своєї книги ви також визнали, що самі потрапили в стереотипи про українських жінок …

Так. Я, певним чином, була представником напряму, який під гаслом “Українка” думає “прибиральниця”. Перукар до якого я ходжу – українка. Але в офісі де я працювала, вся служба прибирання були поляками. Тут також почалася основа для побудови героїнь. Я хотіла, щоб книга представила перспективу українських жінок з різного походження. Прибирають не лише дівчата, але й ті, хто має власний бізнес або працює на високих посадах у корпораціях.

Книга демонструє образ жінок, як польських, так і українських. Співрозмовники багато говорять про відмінності у сприйнятті краси?

Тема краси мене потішила і здивувала. Дами-перукарі пережили шок у Польщі. Їм довелося знову вчитися перукарському мистецтву. В Україні, коли ви виходите від перукаря, всі повинні бачити, що ви щойно вийшли від перукаря. Повинні бути лак, сильний колір, ефектний макіяж, який видно здалеку. А тут польські жінки хочуть лише м’яко «натягнути про це пензликом», вони не хочуть кольорових відблисків та мелірування. Українки не можуть представити собі, що полька  залишивши  перукаря одягає шапку, або що вона збирається працювати нефарбованою, а волосся зв’язане в пучок.  В Україні це немислимо.

Дівчина, яка була візажистом на одному з головних телеканалів України, потрапила на телебачення в Польщі. У свій перший робочий день вона думала, що потрапила до «прихованої камери», а поляки з неї жартували, бо їй дали 15 хвилин, щоб нанести макіяж журналісту, перш ніж увійти в ефір.  В Україні ця процедура займала годину – півтори.

Термін “Дружина з Віланова” також з’являється в контексті польських жінок. Хто вони?

Багато моїх українських співрозмовниць були вражені тим фактом, що у великих містах Польщі є багато молодих жінок, які не працюють. Вони цілими днями сидять вдома, їх діти  перебувають у школах чи садочках, а вони в цей час переглядають дописи в Instagram, або купують на інтернет-платформах. Вони просять українських жінок, які прибирають їх квартири, готувати вечері, а потім кажуть своїм чоловікам, що самі так смачно готують. Так вони виправдовують своє сидіння вдома. «Дружини з Віланова» мають у своїх салонах мольберти, бо всі вони живописці. Живопис – це спосіб вбити час, та водночас дає їм псевдоідентифікаційну «картку» для вступу в псевдоеліту. Саме українки придумали такий термін.

Але були й речі, які вас позитивно здивували?

Звичайно. Є багато поляків, які виявляють велику повагу до українок. Вони цінують їхню  роботу, пропонують обіди, допомагають у службових справах, мужньо захищають їх  коли бачать дискримінацію, Та навпаки, українські дівчата, кажуть що їм краще працювати з поляками, аніж з українцями. Вони загалом задоволені життям у Польщі. Більшість з них хочуть залишитися тут.  Ми маємо різні обличчя, та слід пам’ятати, що іноді наш єдиний жест чи вчинок може вирішити, як виглядатиме образ нашого суспільства, що функціонує за межами Польщі.

Повне інтерв’ю можна прочитати за цим посиланням: https://kobieta.wp.pl/monika-sobien-gorska-ukrainki-wykonujace-w-polsce-prace-fizyczne-sa-czesto-upokarzane-6555341054118432a