Звичайно наше життя в Польщі, в Гданську не складалося виключно з прогулянок, відвідувань визначних місць та відпочинку…

Ми старалися кожну вільну від роботи й вирішення насущних питань хвилину відвідувати цікаві й визначні місця, котрих в Труймясті не бракує. І таким насиченим ритмом життя “убивали двох зайців”: пізнавали нове і відволікали себе від смутку за домом й рідними…

Серед насущних питань найважчим з усіх було і залишається вирішення питання легалізації проживання й праці, помноженому у нашому випадку на трьох. Збирання всіх необхідних документів, призначання дат подачі заяв, обов’язкові оплати, донесення чергових документів до воєводського управління, донесення загублених управліннями документів, пильнування термінів… Довге очікування рішення, “невиїзний” період…

Чоловік подав документи на карту побуту швидше від нас, бо приїхав до Польщі раніше. А ми із сином подавали заяви кілька місяців пізніше. Попередньо зарезервували візит до воєводського управління через інтернет, тож очікування в довжелезних чергах нас оминуло. Але без казусів все ж не обійшлось.

Зарезервований візит у нас був для подачі однієї заяви. Я думала, що документи для неповнолітньої дитини подаються разом із батьками, автоматично. Але, як пояснили в управлінні – це дві окремі подачі. На додаток нас прийняли із запізненням і то був останній запланований час на подання документів на той день (закінчувався робочий день). Довелося чемно просили пані інспектор, аби прийняла наші дві заяви з документами. Переконало її те, що то був передостанній день нашого легального перебування на території Польщі по візах, а вільних дат в електронному реєстрі на кілька місяців наперед не було…

Через три місяці після подачі заяв, з воєводського управління надійшли інформаційні листи про продовження термінів розгляду наших справ, у зв’язку із браком необхідних документів. З листа ми також дізналися який інспектор розглядає наші справи.

Написали “нашому” інспектору, що вищезгадані документи ми надали й маємо про це підтвердження на копіях. Після чого була призначена зустріч, на яку окрім “відсутніх” документів я принесла всі довідки, що накопилися у нас за цей час: NIP, PESEL, legitymacja szkolna сина, трудовий договір чоловіка та ін., в надії пришвидшити винесення рішення.

В результаті ми з сином отримали карти побуту через вісім місяців після подачі заяв, чому дуже раділи, бо в Поморському воєводстві термін очікування видачі карт побуту триває рік і більше.

Наприклад, чоловік очікував на карту побуту рік і три місяці. І хоча подавав документи набагато раніше від нас із сином, карту побуту отримав кількома тижнями пізніше. Інспектор, що розглядав його справу звільнився, новий ознайомлювався, а час йшов.

Ціла наша сім’я отримала карти побуту на три роки. Але в разі зміни місця праці все доведеться проходити знову…