Як писала раніше, наш син дуже товариський і перший рік після приїзду з великою охотою відвідував школу. Коли запитували рідні з України й польські знайомі як у нього справи, то бадьоро відповідав, що має багато друзів і приятелів в школі. І не тільки в класі, де навчається.
Фактично увесь робочий день син проводив в школі: на основних та додаткових заняття, на групі продовжено дня (світлиці). А після 16 години, мав спортивні та танцювальні тренінги, які теж з охотою відвідував. Брав активну участь у волонтерській діяльності школи, заходи якої проходили переважно у вихідні. Великим заохоченням для нього було товариство дітей, бо сумував за своїми друзями в Україні, а поблизу нашого житла в Польщі, дітей немає.
На зимових канікулах (феріях) син відвідував напівтабір в школі. Табір закінчував свою роботу швидше, ніж ми із чоловіком поверталися з праці, що створювало невеличку проблемку. Вихователь, котра займалася учнями, порадила нам звернутись до батьків однокласника, який теж ходить до табору, з проханням забирати й нашого сина теж. Вони чемно погодились (як вияснилось мають родину у Львові, котру щороку відвідують). Тож наш син мав ще півтори години приємного товариства з однокласником і його братом, з чого був мега задоволений.
Інший товариш по класу часто приходив до сина в гості пограти в комп’ютерні ігри. І син, у свою чергу, не пропускав жодного приводу провести час з однолітками. Це завдавало певних незручностей, адже потрібно було його додатково відвозити й привозити. Але ми з розумінням до цього ставилися, для того щоб дитина швидше адаптувалась і призвичаїлась в новому оточенні.
….Минув перший навчальний рік.
В наступному році ситуація дещо змінилася. Чи то діти вступили у підлітковий вік чи телебачення й медіа зробили свою справу. А може і те й інше…
Зауважила, що син частіше сумує, неохоче збирається до школи, відмовився від волонтерства в школі (пояснив, що йому не цікаво). Пізніше взагалі запитав, чи можна його перевести до іншої школи.
Коли ми почали його розпитувати в чому справа, пояснив, що діти в класі його ображають з приводу національності: називають “русиком” й викрикують йому вслід фрази на кшталт “Польща для поляків”.
Як з’ясувалося пізніше, вистачило двом учням регулярно негативно висловлюватися й решта класу поступово “піддалася “ поведінці натовпу… Несвідомо навіть ті діти, з якими син приятелював і ті що мають рідних в Україні, поступово віддалилися від нього й перестали спілкуватись.
Звичайно, кому таке може подобатись…
