Шлях багатьох українських заробітчан до Польщі пролягав через Росію…
Розпродавши свій крам в Ленінграді, товариші по кооперативу повернулися в Україну. А в мого чоловіка визрів новий “бізнес-план”…
Тепер вже в Росії налагодив продаж кришталевих виробів. Основними покупцями були фіни. Товар на початку доставляв сам з російського Гусь-Хрустального, з білоруського Німану та Борисова, також з українських міст Києва та Львова. Прийшлось трохи “помотатися”. Вже пізніше вдалося налагодити регулярне постачання товару із заводів-виробників.
Починав з одного столика на базарі у Виборзі. Потім орендував приміщення під склад і поступово розширював торгову площу… Без “несподіванок” звичайно ж не обходилося… Тоді на пострадянському просторі процвітав бандитизм. І одного дня вранці виявилося, що увесь товар зі складу винесений повністю…
Прийшлося позичити у знайомих грошей. За місяць “відбив” втрачене, ще й із невеликим прибутком.Тоді було так, що можна було швидко заробити і так само швидко втрати зароблене – сумнозвісний рекет.
…Час йшов, і звичайно — як кожну людину, чоловіка тягнуло додому, до сім’ї, до рідних. Підзаробивши, повернувся в Україну.
Якийсь час придивлявся, розмірковував, яку б справу розпочати ? Навіть спробував попрацювати в державній установі, але з тією зарплатою прожити було важко.
Це був період, коли у грошовому обігу в Україні був купонокарбованець. Пригадую, що на початку введення в обіг, “перші”купони потрібно було вирізати з великого листка. Вони були однобічні, з печатками організацій або почтових відділень, і їх обмінювали на предмети першої необхідності.Через велику інфляцію ціни на товари та послуги періодично заокруглювались. Було навіть встановлено заокруглене ведення нарахування податків, обов’язкових платежів, заробітних плат, пенсій, допомог. Тобто, планувати власну справу в такій нестабільній, непрогнозованій ситуації було не на часі…
І знову вимушена поїздка за межі країни в пошуках заробітку, цього разу до Польщі…