Причин може бути багато і в кожного вони свої. Як попередньо зазначала, рішення про переїзд до Польщі нашої сім’ї визрівало досить тривалий час.
Події що передували цьому, на мою думку сягають в 90-ті роки минулого сторіччя.
З нами було це так… Районний центр, тотальний дефіцит. На полицях гастроному дві позиції товарів: сірники й морська капуста. Шикування довжелезних черг, за дві години до доставки свіжого хліба, молока, “Докторської” ковбаси й сардельок… В універмазі — невеликий асортимент імпортного одягу, в обмін на лікарську сировину…
Мій чоловік по характеру підприємливий. Тож у часи тотального дефіциту разом з товаришами організував кооператив, який зайнявся постачанням і продажем дефіцитних харчів і газових колонок. Для цього орендували приміщення в Райагробуді. Потихеньку розкрутили діяльність, нарощували обороти…
Вдалося придбати кілька вантажівок, і навіть з’явилися вільні кошти. Тож «новоспечені» кооператори винайняли занедбаний ставок. Очистили, обладнали човнами й катамаранами та здавали в оренду охочим. Старались на всі 200% щоб “піднятися”.
Побачивши активну діяльність кооперативу, теж підприємливий директор Райагробуду вирішив взяти «шефство» над початківцями, «допомогти».
На початку запропонував їх формально працевлаштувати у себе, для трудового стажу, адже діяльність кооперативів у ті часи була ніби «напівлегальна». Потім, мотивуючи збільшенням обороту, порадив «паперовими» справами кооперативу зайнятись його бухгалтеру.
…Так потихеньку досвідчений і “доброзичливий” директор довів справу до ситуації, в якій кооператори-початківці опинилися у нього на «голій» зарплаті.
Перша бізнесова спроба скінчилась тим, що розчаровані товариші взяли квитки до Росії. Вклали всі свої інвестиції в сувеніри й ліжники та поїхали продавати…
