У травні 2016 року, відсвяткувавши Великдень в колі сім’ї чоловік повернувся до Польщі. За тиждень перебування в Україні, зробив все що зміг… Закрив підприємницьку діяльність, отримавши довідку про відсутність заборгованості по податках.

Разом розміщували де тільки могли залишки будівельних товарів, стенди, полиці вішалки, банери, ковзани, одяг…. Дуже невелику частину вдалося здати під реалізацію, дещо підійшло для подарунків рідним, друзям. Одяг теж роздали між своїми, а частину відвезли до благодійної організації. Рештою товарів та приладів, що залишилися після підприємництва, заповнили всі можливі приміщення у себе й у батьків: лоджії, комори, горища, гараж… Багато чого ще потрібно було зробити.Та часу, як завжди бракувало.

Найдовше тривало закриття рахунків в банках. Неохоче банки “прощаються” з клієнтами. Довідок про брак заборгованості на рахунках довелося чекати понад місяць. Чоловік уже поїхав, а я наполегливо “виходжувала” довгоочікувані документи. А найцікавіше з тими рахунками було через два роки. Перебуваючи вже в Польщі, чоловік отримав смс повідомлення від одного із банків про наявну несплачену суму. Наче б то, заборгованість не могли бачити працівники банку при видачі довідки, через зміну програмного забезпечення. Як це вам?

…Залишилось забрати документи з візового центру і придбати білети для мене з сином. Ну і зібрати валізи, що для мене завжди було проблемою. Все ніби потрібне, а потім як виявиться вбрати нічого. А тут ще не просто подорож, а конкретний переїзд і у нас всього чотири руки:) Думаю, що жінки мене зрозуміють…