Перші тижні в Гданську були як у відпустці – літо, море. Все нове, цікаве, своєрідне…
На вулицях, в громадських місцях, впадало в очі те, що в Польщі люди спокійні, усміхнені, доброзичливі. На противагу – в Україні лиця перехожих напружені, нервові. Культура спілкування між людьми на рівень вища, немає штовхання в чергах. Люди набагато ввічливіші один до одного в магазинах, у громадському транспорті. Ще одне моє спостереження: почуття власної гідності у поляків значно вище ніж в українців. Розумію, що це в основному залежить від загального добробуту в країні, але на мою думку ці речі взаємопов’язані і залежать від особистої культури кожної окремої людини…
Ми планували, що я трохи призвичаюсь, закінчу курси польської мови і тільки потім займуся пошуком роботи.Та життя внесло як завжди свої корективи… Склалося так, що одразу трапилась робота. Партнерській агенції фірми, в якій працював чоловік, потрібна була людина зі знанням української та російської мов. Звичайно я погодилась, бо на початку з фінансами було сутужно. Колектив польсько-українсько-російсько мовний, можливість на практиці вивчати польську мову.
По всіх “фронтах” треба було швидко реагувати. Працювати, облаштовувати житло, вирішувати формальності, пов’язані з навчанням сина в польській школі, вивчати інфраструктуру міста… Проходили крок за кроком всі етапи, пов’язані з легалізацією нашого побуту й працевлаштування в Польщі. Найважчим для нас було майже річне очікування на карти побуту – ”невиїзний” період.
І взагалі, вчилися жити за новими правилами. Так, в українців і поляків багато спільного, зокрема і мовна схожість. Але водночас менталітет у багато чому різниться, і до цього потрібно просто звикнути й прийняти за факт…
Добре те, що ми разом, втрьох. Підбадьорюємо, підтримуємо, розраджуємо один одного, будуємо плани на майбутнє…Бо не важливо скільки разів ти впав, важливо скільки разів ти піднявся…
