Ми в Польщі другий рік. Ми це українська сім’я з польським корінням – тато, мама і син. В Польщі живемо, працюємо, учимося…
Можна сказати вже призвичаїлись й освоїлись. Обрали Польщу тому, що нашу сім’ю пов’язує з цією країною не тільки географічне сусідство і той факт, що поляки теж слов’яни. Наші діди-прадіди по обидві сторони (чоловіка і дружини) були поляками або ж мали польське громадянство. Також хресним батьком нашого сина є поляк, з сім’єю якого ми приятелюємо багато років. Протягом цих років багаторічного знайомства й дружби, ми часто відвідували одні одних з різних нагод та родинних святкувань. Напевно тому завжди мали дуже позитивне враження про Польщу.
Подібні кардинальні рішення даються не просто. Бо не так легко взяти й змінити все й одразу. Покинути все знайоме від народження, родину, друзів, рідну землю, свою домівку. Врешті просто вийти із зони комфорту.
Наше рішення про переїзд до Польщі визрівало довгих вісімнадцять років. То затихало, то знову загострювалося. В основному в залежності від економічної ситуації в Україні, що в свою чергу впливало на загальний рівень життя населення. Також вагомим аргументом в бік зміни країни проживання для нас був менталітет переважної більшості співвітчизників (суспільства), котрий ніяк не хотів змінюватись в позитивному напрямку. Посеред вирішальних аргументів також було АТО…
Маємо намір залишитись тут на постійно. З Польщею пов’язуємо майбутнє для себе, для нашого сина. Також дуже б хотіли, щоб наші дорослі діти (котрі зараз проживають в Україні) разом зі своїми сім’ями, приєднались до нас…
