Багато років тому в Україні я закінчила водійські курси, склала екзамени, отримала водійське посвідчення, все як годиться. Час від часу їздила за кермом, але то було дуже рідко. Пізніше самій водити авто не було потреби, а потім не було “що”водити…

Зі мною трапилось, як і з багатьма моїми приятельками: склала і забула, поклала права до шухляди…

Через п’ять років, після народження нашого сина чоловік подарував мені авто, щоб ми могли самі куди треба їздити і його не відволікати від роботи.

…Потрібно було пригадати правила дорожнього руху і потренуватися в їзді. На час тренувань треба було знайти няньку для сина і досвідченого водія для мене, охочого терпеливо вчити. І все це узгодити в часі.

“Інструктором” погодилася бути моя хороша знайома. В домовлений день ми зустрілися, сіли до машини й… не змогли включити ”задню”передачу, щоб розвернутися (у знайомої автівка була з автоматичною коробкою передач). З того всього пішли на каву…

Після кількох подібних спроб попрактикуватися в їзді, я відклала цю “справу” на невизначений час… Напевно тоді не настав ще відповідний момент.

Подарована автівка постояла під будинком пів року без ужитку, а далі її продали.

Все ж завжди дуже хотіла сама водити машину, але й дуже боялась…

На всякий випадок, перед переїздом до Польщі поміняла свої старі права на посвідчення нового “європейського” взірця. Бо чула що в Польщі водійські курси коштують дорого, а скласти екзамен за першим разом важко і за кожну перездачу потрібно додатково заплатити…

Оселившись в Гданську, виникла проблема щоденного добирання: до роботи, до магазину, до школи, на додаткові заняття і ще багато таких “до”. У великому місті без машини, як без рук, відстані великі…

Потрібно було вибирати: чекати на зупинках і їздити громадським транспортом чи сідати до авто і їхати самій.

Перший варіант займав багато часу, від деяких занять довелося б відмовитись. При цьому поверталися до помешкання десь о 21 год, а ще ж треба уроки вивчити, приготувати їжу, одяг…